Лікування і симптоми різних видів склерозу: розсіяного, бічного аміотрофічного, туберозного, судин головного мозку

Більшість людей помилково вважають, що склероз – це старече захворювання, що супроводжується тимчасовими провалами в пам’яті. Це далеко не так. Існують різні види склерозу, які відображають стан внутрішніх органів і систем організму людини. По суті, це навіть не захворювання, а симптом вже протікає в організмі патологічного процесу.

Причини

Для розвитку склерозу в організмі існують різні передумови. Зокрема, зниження імунітету є однією з поширених причин захворювання. В цьому випадку тканинні клітини поводяться агресивно, хаотично знищуючи мієлінову оболонку.

Крім цього, спровокувати розвиток патології можуть такі чинники:

1. Зловживання алкоголем і нікотином. Пристрасть до шкідливих звичок часто призводить до цирозу, який, по суті, є склерозом печінки.
2. Незбалансований раціон. Неправильне харчування незмінно викликає деструктивні зміни внутрішніх органів.
3. Генетична схильність. У цьому випадку хвороба просто передається у спадок.
4. Інтоксикація. Мова йде не про харчові отруєння, а про ураження організму хімічними речовинами, особливо важкими металами.
5. Хронічне захворювання. Зокрема, можна виділити діабет і сифіліс.
6. Природне старіння. Це природний фактор, де вікові зміни зачіпають всі системи організму.

Необхідно відзначити, що діагностувати склероз в організмі вкрай складно: симптоматика патології схожа з ознаками великої кількості захворювань. Тому діагностування грунтується на методі виключення, для чого проводиться комплексне обстеження організму. Зокрема, у пацієнта береться лабораторний забір крові, призначається поперекова пункція і МРТ.

На підставі анамнезу лікар визначає тип і форму патології, призначає схему лікування. Варто зазначити, що діагноз «склероз» не звучить як вирок. Правильно вибудувана схема лікування з обов’язковим дотриманням пацієнтом всіх вимог лікаря незмінно викличе позитивний зсув.

Різновиди

За цією ознакою можна виділити наступні види склерозу:

• Розсіяний. По суті, це запалення нервової системи, що супроводжується руйнуванням мієліну. Площа ураження збільшується в геометричній прогресії, без лікарського втручання процес стає незворотним. Варто відзначити, що недуга вважається невиліковним, однак, при своєчасному лікуванні, можна призупинити розвиток захворювання.
• Старечий. Це вікові процеси, пов’язані з відмиранням нервових клітин, що викликає проблеми з пам’яттю. Захворювання зазвичай проявляється в літньому віці і протікає з різною швидкістю, залежно від індивідуальних особливостей людини.
• Туберозний. Причина патології зазвичай викликана збоєм у роботі нервової системи, що на початковому етапі проявляється появою пігментних плям на відкритих ділянках тіла. Недуга дуже швидко прогресує, викликаючи руйнування зубної емалі, появу доброякісних утворень на м’яких тканинах і внутрішніх органах. Варто зазначити, що ця форма захворювання зустрічається вкрай рідко і передається у спадок. До групи ризику входять діти першого року життя.
• Бічний. Тут зміни зачіпають рухові нейрони центральної частини і периферії нервової системи. Симптоматика захворювання проявляється наростаючою слабкістю м’язів.
• Судин головного мозку. Це досить часто зустрічається патологія, яка відбивається на роботі кровоносної системи. В результаті з’являються ліпідні відкладення в судинах головного мозку, які можуть носити одиничний і множинний характер.

Розсіяна різновид склерозу найчастіше зустрічається у представниць прекрасної статі, які проживають в холодних регіонах. Цікаво, що середній вік пацієнток становить 20 років!

Класифікація

Склероз може класифікуватися і за вогнищами ураження внутрішніх органів. Тут можна виділити такі різновиди:

1. Передміхурової залози. В цьому випадку заміщення простати сполучною тканиною викликає зморщування залози. В результаті здавлюється шийка сечового міхура і сечостатевих каналів, що призводить до порушення відтоку сечі. Варто відзначити, що підвищений тиск у сечоводах може з часом позначитися на роботі нирок.
2. Нодулярний. Даний вид склерозу характеризується ураженням лімфатичних вузлів, яке найчастіше зустрічається у жінок. По суті, це сприятлива форма лімфоми Ходжкіна, яка успішно лікується на ранніх етапах.
3. Множинний. Ще одна форма жіночого склерозу, який рідко зустрічається у чоловіків. Вік пацієнтів варіюється в межах 20-50 років. Патологія викликає агресивну поведінку захисних систем організму по відношенню до нервових волокнах і мієлінових оболонок, які сприймаються як чужорідні. Причини розвитку захворювання поки не відомі.
4. Хребта. Це патологічні процеси, що викликають появу ущільнень в кістковій структурі тканини. Спровокувати захворювання можуть отримані травми, вікові зміни і дистрофія паравертебральних м’язів. Медичною мовою недуга називається субхондральний склероз замикальних пластинок. Без належного лікування захворювання може вразити весь хребетний стовп.
5. Кардіосклероз. Це захворювання серця, де частина міокарда замінюється сполучною тканиною. Для недуги характерні два види форми: дифузна і вогнищева. Патологія зустрічається у пацієнтів будь-якого віку і статі.
6. Нефросклероз. Це небезпечне захворювання нирок, яке може привести до летального результату. Однією з найпоширеніших причин розвитку патології є атеросклероз і гіпертонія. Склероз нирок виражається у звуженні артерій, що сприяє утворенню тромбозу і рубців.
7. Склероз легень. Для визначення захворювання існує медичний термін пневмосклероз. Причинами розвитку патології є туберкульоз, хронічні захворювання дихальних шляхів, затяжна пневмонія.

Лікування

Залежно від форми недуги пацієнту можуть призначити імуномодулюючі, сечогінні та протизапальні препарати. Маємо приклади застосування заспокійливих засобів та антидепресантів. Практично завжди включено прийом вітамінів і антиоксидантів.

В інтернеті можна знайти безліч рецептів народної медицини для лікування склерозу. Необхідно врахувати, що ефективність цих засобів нічим не підтверджена, тому пацієнти приймають їх на свій страх і ризик. Щоб уникнути можливих ускладнень, застосування будь-яких народних методик має узгоджуватися з лікарем!

Профілактичні заходи

Якщо немає генетичної схильності, розвиток склерозу в організмі можна запобігти. Для профілактики склерозу рекомендується дотримуватися наступних правил:

• Дотримання дієти. Не потрібно виснажувати себе голодуванням або роздільним харчуванням, досить уникати їжі з підвищеним вмістом холестерину.
• Відмова від алкоголю і тютюну. Ці шкідливі звички викликають різке розширення або звуження кровоносних судин, що створює сприятливе середовище для розвитку склеротичних захворювань.
• Фізичні навантаження. Тут можна вибрати будь-який вид спорту, необов’язково виснажливий. Навіть звичайна прогулянка на свіжому повітрі сприяє поліпшенню роботи кровоносної системи.

Бурсит. Як лікувати, відгуки колінного суглоба

Згідно з медичною термінологією, бурсит слід вважати запальний процес, що розвивається в синовіальній сумці, неминучим наслідком якого є поява таких характерних симптомів, як больовий синдром, набряклість, почервоніння шкірних покривів в навколосуглобових зонах.

• Причини виникнення бурситу суглобів
• Симптоми і ознаки бурситу коліна
• Діагностика
• Чим лікувати бурсит колінного суглоба?
  • Загальні методи лікування
  • Лікування бурситу колінного суглоба народними засобами
• Висновок

Це захворювання неминуче супроводжується накопиченням ексудату, в складі якого присутні, крім серозної рідини, гній і згустки крові. Якщо цього захворювання пустити на самоплив, то до цим симптомам може додатися відкладення солей.

У більшості пацієнтів доводиться діагностувати інфекційні бурсити, найбільш частою причиною виникнення яких називаються раніше перенесені вірусні або бактеріальні захворювання. Зазвичай це відбувається в результаті гематогенного або лімфогенного інфікування.

У тих випадках, коли відбувається інфікування синовіальної сумки, фахівцями часто доводиться діагностувати гнійний бурсит, яке може супроводжуватися присутністю домішок крові.

У список найбільш частих причин, які викликають інфекційне запалення синовіальних сумок, можна включити наступні:

• Падіння, забиті місця, тертя, фізичні вправи, супроводжувані надмірним навантаженням на колінний суглоб;
• Розтягування сухожиль в навколосуглобових областях;
• Тривале знаходження в стоячому положенні на колінах;
• Неправильний обмін речовин, що супроводжується відкладенням солей в синовіальній сумці;
• Артрит ревматоїдного типу, гонартроз;
• Порушення імунної системи;
• Отруєння організму, алергічні захворювання;
• Порушення гормонального фону, серед яких найбільш поширеними є порушення синтезу гормонів щитовидної залози.

Бувають випадки, коли фахівцям, навіть грунтуючись на результатах проведених обстежень, не вдається виявити причини захворювання.

Зазвичай гостра форма захворювання проявляє себе у вигляді больового синдрому, який локалізується в області синовіальних сумок. Найчастіше його виявляють на або під коліном, а в окремих випадках – з внутрішньої сторони. При дотику до ураженої ділянки можна діагностувати ущільнене освіту тканин, що викликає больові відчуття.

У деяких пацієнтів присутні ознаки набряклості, сама вражена зона має м’яку щільну поверхню з ознаками підвищеної температури на відміну від прилеглих до неї ділянок. Хворі суглоби мають скутість руху, що пояснюється болем і дискомфортом. Зазвичай шкіра в навколосуглобових колінної зоні має почервоніння і розпливчасті межі.

У більшості пацієнтів з діагнозом гострого гнійного бурситу відзначають наступні симптоми:

• Підвищена температура тіла;
• Складнощі в пересуванні;
• Яскраво виражена слабкість, головний біль;
• М’язове нездужання;
• При розвитку запальних процесів в обох синовіальних сумках на зовнішній частині коліна присутні ознаки артриту.

На внутрішній частині поверхні часто виявляють кісту Бейкера, яка у деяких хворих може поширитися на всю площу підколінної западини, іноді область ураження може займати і гомілку, створюючи обмеження нерва. У багатьох пацієнтів виникають складнощі зі згинанням коліна, через що їм доводиться сидіти в сидячому положенні або спати з випрямленою кінцівкою.

Дуже важливо вже при появі будь-якого з цих ознак почати своєчасне лікування, інакше існує небезпека розвитку хронічної форми бурситу, який буде особливо яскраво вираженим при впливі провокуючих факторів.

Діагностика

Для постановки діагнозу, як правило, використовують метод фізикального дослідження, але не слід нехтувати і збором анамнезу, який передбачає опитування хворого про можливі причини виникнення захворювання.

Для підтвердження діагнозу у пацієнтів з гострою стадією захворювання обов’язковим є забір матеріалу за допомогою пункції з суглобової сумки, необхідної для проведення дослідження на предмет виявлення бактерій.

У тих випадках, коли існує небезпека некрозу тканин в синовіальній сумці, лікарем може бути прийнято рішення про проведення діагностики за допомогою таких методів, як рентгенографія, МРТ та УЗД.

Для виключення інших захворювань проводиться диференціальна діагностика, покликана виключити інші можливі недуги – артроз, остеомієліт, синовіт і розрив сухожилля та м’язів.

При лікуванні захворювання інфекційного характеру добре себе зарекомендували такі види впливу:

• На початковій стадії пацієнту необхідно дотримуватися спокою, який доповнюють холодними компресами і здавлюючими пов’язками.
• Призначають протизапальні препарати: ібупрофен, Сургам, кетопрофен та ін.
• Аспірація синовіальної рідини. Рішення про її проведення приймається в разі наявності великого об’єму рідини в бурсі. Після анестезії проводиться антисептична обробка внутрішньої поверхні синовіальної сумки.
• Ін’єкції кортикостероїдів. Найбільш часто приймаються такі препарати, як гідрокортизон і дипроспан, які дозволяють послабити гострий біль.
• Міорелаксанти. Допомагають усунути м’язові спазми та судинні спазми.

Для лікування бурситів, що мають інфекційний характер виникнення, показані такі препарати і методи лікування:

• Антибактеріальна терапія. Прописані лікарем антибіотики приймаються перорально або ж у вигляді ін’єкцій внутрішньом’язово.
• Протизапальні препарати нестероїдного типу. Покликані прибрати прояв болю. В якості альтернативи можуть застосовуватися ін’єкції кортикостероїдів.
• Очищення бурси від гнійного вмісту за допомогою операції або дренажу суглобової сумки.

У разі коли процес запалення набув важку форму, а також при наявності спайок синовіальної сумки лікар може почати лікувати бурсит колінного суглоба за допомогою бурсектомії. Йдеться про оперативне видалення синовіальної сумки.

Також успішно можна лікувати бурсит колінного суглоба препаратами зовнішнього застосування. Йдеться про використання мазей і кремів з НПЗП. Крім них, показано використання для лікування спеціальних компресів з димексидом, пов’язок з маззю Вишневського, мазі Капсадерма та ін.

Часте травмування великих суглобів, їх інфікування або запалення призводить до скупчення надмірної кількості ексудату.

Це захворювання позначається терміном бурсит, виражається воно болями, обмеженням руху, набряком області над суглобом.

Хвороба може бути гострою та хронічною, для її лікування використовуються терапевтичні та хірургічні способи лікування.

Основною метою лікування бурситу вважається ліквідація болів, зменшення запалення і повернення суглобу фізіологічної рухливості. У лікуванні захворювання важливо дотримуватися кількох етапів:

• Хворому суглобу необхідно забезпечити спокій, для чого застосовуються пов’язки, в деяких випадках – гіпсові лонгети;
• Якщо бурсит викликаний інфекцією, то призначається курс антибіотиків;
• Знеболювання досягається за рахунок прийому таблеток або за рахунок введення в суглоб кортикостероїдів, які мають протизапальну і знеболюючу властивість;
• Фізіотерапевтичні методи мають розсмоктувальний та протизапальний ефект;
• Лікувальна фізкультура і масаж призначаються з метою відновлення рухливості суглоба;
• При хронічному перебігу бурситу в порожнині суглоба неминуче накопичуються кальцієві відкладення, для їх видалення пропонується хірургічна операція.

Зовнішні та внутрішні ліки, приготовані з трав і продуктів, необхідно використовувати і тим, у кого бурсит перейшов в хронічну форму, це допомагає знизити біль і покращує рухливість суглоба.

Хвороба підрозділяється за місцем своєї локалізації і за характером клінічного перебігу. За локалізацією виділяють бурсит:

• Плечового суглоба;
• Суглоба ліктя;
• Тазостегнового суглоба;
• Суглоба коліна;
• Гомілковостопного суглоба (ахиллобурсит, бурсит п’яти).

За перебігом хвороби бурсит підрозділяється на гострий і хронічний:

1. Гострий бурсит починається раптово з різких болів в проекції ураженого суглоба. Над областю запалення можна помітити набряклість тканин і їх почервоніння.
2. При хронічній формі захворювання біль значно слабкіша, але вона постійна, ниюча. Шкіра над суглобом ущільнена, на рентгенограмі видно кальцієві відкладення.

Лікування залежить не тільки від форми захворювання, але і від провокуючої причини.

Народні методики лікування відносяться до допоміжних методів терапії, тобто вони самі по собі не зможуть повністю ліквідувати захворювання, але можуть позитивно позначитися на загальному самопочутті пацієнта.

Використання народної медицини дозволяє домогтися наступних результатів:

• Зменшення хворобливості в запаленому суглобі;
• Зниження запальної реакції;
• Загального підвищення імунітету;
• Запобігання переходу гострого бурситу в хронічний.

Для того щоб домогтися зниження всієї симптоматики хвороби, необхідно завжди народну медицину поєднувати з курсом лікування, який призначив лікар після встановлення діагнозу.

Кращі рецепти

Для лікування бурситу використовуються зовнішні засоби – компреси, мазі, розчини для натирання, а також внутрішні – відвари трав для зняття запалення і поліпшення стану суглоба:

1. Використання білокачанної капусти допоможе при будь-якому локалізації бурситу. Лист від свіжого вилка капусти потрібно звільнити від щільних жил і відбити качалкою до появи соку. Хворий суглоб змащується олією, після чого до нього зверху прикладається підготовлений лист. Зверху фіксується поліетилен і тепла вовняна пов’язка. Міняти лист на новий потрібно кожні чотири години, через кілька днів лікування зникають набряки і проходять болі.
2. Прогріти в печі склянку цукрового піску і пересипати його в тканинний мішечок. У гарячому вигляді мішечок потрібно зафіксувати на суглобі, найкраще це робити у вечірні години, тобто на ніч.
3. Ванна з хвойним екстрактом. Для її приготування потрібні голочки, гілочки і шишки від ялини, сосни, які заливають холодною водою, кип’ятять і настоюють близько 12 годин. Для цілої ванни потрібно заварити півтора кілограма гілочок і голок. Якщо ви робите ванну окремо для рук і ніг, то досить 300 грамів. Температура води повинна бути теплою, а час перебування у ванній близько 20 хвилин.
4. Паралельно із загальним лікуванням потрібно пити відвари протизапальних трав – лопуха, деревію, звіробою. Одну – дві ложки сировини потрібно залити окропом, настояти протягом півгодини, процідити і розбавити кип’яченою водою у співвідношенні 1:1. Настій п’ється по половині склянки 3 рази на день протягом двох тижнів. З цих же настоїв можна готувати компреси.

туберозний склероз

Туберозний склероз (ТС) – спадкова нейроектодермальна патологія, що виявляється змінами шкіри, епілептичними нападами, олігофренією (розумовою відсталістю) і виникненням новоутворень різної локалізації.

Поряд з нейрофіброматозом, хворобою Гіппеля-Ліндау, синдромом Луї-Бар, хворобою Стерджен-Вебера та ін. ТС відноситься до факоматозів. Захворюваність становить 1 випадок на 30 тис. населення, серед новонароджених – 1 випадок на 6-10 тис.

Відомі не тільки сімейні, а й спорадичні випадки. Причому останні становлять до 70% загальної кількості.

Вперше туберозний склероз був описаний Реклінгхаузеном у 1862 році, а французом Бурневіллем у 1880 році детально досліджені морфологічні зміни, що відбуваються в головному мозку при цьому захворюванні, і вперше вжито термін «туберозний склероз». У 1890 році дерматолог Прінгл зробив опис ангіофібром осіб у пацієнтів з ТС. Тому в літературі з неврології можна зустріти синонімічну назву ТС – хвороба Бурневілля-Прінгл.

туберозний склероз

Захворювання має генетичну природу. Більшість випадків обумовлено виникненням нових мутацій, і лише 30% – аутосомно-домінантним успадкуванням генних аберацій, наявних у батьків.

Виділяють туберозний склероз тип 1, розвиток якого обумовлено мутаціями в гені 34 локусу 9-ї хромосоми, відповідальному за кодування гамартіна, і склероз туберози тип 2, пов’язаний з порушеннями в 13-ій ділянці 16-ї хромосоми, що відповідає за кодування туберіну.

Біохімічні аспекти патогенезу до кінця не вивчені. Відомо тільки, що в нормі гамартін і туберін є факторами придушення пухлинного росту. Морфологічним субстратом є розросліся гліальні елементи церебральної тканини, гістологічно представлені гігантськими клітинами з атипово збільшеними ядрами і великим числом відростків.

Гліальні розростання формують субепендімальні вузли, коркові тубери і специфічні острівці в білій речовині. Всі ці утворення мають тенденцію до звапніння. Субепендімальні вузли часто дають початок утворенню гігантоклітинної астроцитоми. У 10% випадків відзначається ураження тканин мозочка.

Гліальні розростання спостерігаються також на диску зорового нерва і в периферичних відділах сітківки.

Клініка, яку має туберозний склероз, дуже варіабельна. Вона включає ураження центральної нервової системи (ЦНС), дерматологічні та офтальмологічні прояви, новоутворення внутрішніх органів.

Дебют доводиться на різні вікові періоди, але частіше туберозний склероз маніфестує протягом перших 5 років життя. Можуть бути різні за тяжкістю варіанти перебігу. У легких випадках пацієнти мають ряд факультативних неспецифічних симптомів і часто не проходять діагностику на наявність ТС.

Туберозний склероз в стертій формі протікає без епіпріступів, олігофренії і розладів поведінки.

ураження центральної нервової системи

Зміни в ЦНС виступають домінуючими проявами ТС. Серед них найбільш часто (в 80-90% випадків) зустрічається судомний синдром, з якого зазвичай маніфестує захворювання. Для епісиндрома, що дебютує на першому році життя, характерні інфантильні спазми (синдром Веста), які потім трансформуються в синдром Леннокса-Гасто.

Можливі атипові абсанси, сомато- і сенсомоторні пароксизми, вторинно генералізовані напади. Виникнення у віці до року, висока частота і гетерогенність нападів супроводжуються їх резистентністю до антіконвульсантної (протиепілептичної) терапії.

Епілептичні пароксизми є причиною затримки психічного розвитку та порушень поведінки (агресивності, аутизму, СДУГ) у дітей.

У половині випадків туберозний склероз супроводжується вираженою олігофренією в різному ступені. Поряд з епілепсією, причиною її розвитку вважається наявність коркових тубер.

У молодшому віці у дітей відзначається неправильна поведінка: загальне занепокоєння, примхливість і невдоволення поряд з повільністю, труднощами переключення уваги. Ступінь цих порушень тим вищий, чим раніше виник туберозний склероз.

У більшості пацієнтів також спостерігаються порушення сну. Вони характеризуються нічними пробудженнями, інсомнією, сомнамбулизмом, раннім ранковим переходом від сну до активного дня.

дерматологічні симптоми

Зміни зі сторони шкіри супроводжують туберозний склероз практично в 100% випадків. Вони характеризуються великим поліморфізмом елементів і їх поєднань.

Найчастіше (у 90% випадків) спостерігаються плями гіпопігментації, які виникають зазвичай у перші 3 роки життя і надалі збільшують свою кількість. Вони асиметрично розкидані по сідницях, тулубу і на передньо-латеральних поверхнях кінцівок. Можлива депігментація вій, брів і волосся.

У 14% випадків виявляються ділянки гіперпігментації у вигляді плям, найбільш характерних для нейрофіброматозу. Як правило, їх налічується не більше 5 штук.

Ангіофіброми осіб за різними даними відзначаються у 50-90% пацієнтів і утворюються в основному після 4-річного віку. Це множинні або поодинокі щільні вузлики у вигляді зерен проса, червонуватого або жовтуватого кольору. «Шагренева шкіра» має місце в 21-68% випадків.

Зазвичай виникає в період від 10 до 20 років. Являє собою асиметричні ділянки жорсткої грубої шкіри, що локалізуються на спині і попереку, розміром від 2-3 мм до 10 см. При дерматоскопії видно, що шагреневі ділянки складаються з безлічі фіброзних гамартом.

У 25% випадків туберозний склероз супроводжується утворенням фіброзних бляшок, в 30% випадків – м’яких дерматофібром. До 50% хворих після пубертату мають схильність до прогресуючого росту навколонігтьових фібром. Останні частіше розташовуються на ступнях. Мають вигляд тьмяних червоних вузликів або папул, що оточують нігтьову пластинку.

офтальмологічні симптоми

Відзначаються рідко, хоча майже у половини хворих ТС виявляється наявність гамартом зорового нерва і/або гамартом сітківки.

Гамартоми можуть мати плоску гладку, трохи підноситься поверхню або являти собою вузлувате освіту, іноді зустрічаються гамартоми змішаного типу – вузлуваті в центрі.

Основним проявом гамартом є прогресуюче падіння зору, але часто спостерігається їх субклінічний перебіг. Можливі й інші офтальмологічні розлади: депігментація райдужки, набряк диска зорового нерва, колобома, косоокість, ангіофіброми століття, катаракта.

Поразка внутрішніх органів

Новоутворення соматичних органів, які супроводжують туберозний склероз, відрізняються множинністю і частим двостороннім ураженням парних органів, які тривалий час протікають субклінічно. Період їх маніфестації коливається від 5 до 40 років.

До найбільш патогномонічних для ТС новоутворень відносяться: рабдоміома серця, кісти легень, полікістоз нирок, гамартоми печінки, ректальні поліпи. У 4,5% випадків при ТС спостерігаються злоякісні пухлини, частіше нирково-клітинний рак.

З боку серцево-судинної системи виявляються пухлини серця. У 30-60% випадків це рабдоміоми. При їх внутрішньоутробному розвитку може спостерігатися антенатальна загибель плода. У половини новонароджених з ТЗ рабдоміоми виявляються випадково при виконанні ЕхоКГ. У маленьких дітей вони проявляються аритмією, синдромом WPW, тахікардією, фібриляцією шлуночків.

Інтрамуральне положення рабдоміоми призводить до розладу скоротливості; обтурація пухлинної масою серцевих камер спричиняє серцеву недостатність. У старших дітей рабдоміоми переважно безсимптомні; можлива блокада ніжки пучка Гіса, псевдоішемічні відхилення на ЕКГ.

Найчастіше спостерігається регрес і навіть повне зникнення рабдоміоми до 6-річного віку.

Ураження легень відзначається у пацієнтів з туберозним склерозом після 30 років. На рентгенограмі визначається характерна для багатьох легеневих кіст картина «стільникової легені».

Поразка ЖКТ включає пухлини порожнини рота, дефекти зубної емалі, множинні або поодинокі гамартоми в печінці, що не схильні до малігнізації поліпи прямої кишки. Ураження нирок супроводжують туберозний склероз в 50-85% випадків.

Можуть відзначатися ангіоміоліпоми, кісти, гломерулосклероз, нефрокальциноз, інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит. Патологія нирок є другою після ураження ЦНС причиною летального результату при ТС.

Діагностувати туберозний склероз можливо лише спільними зусиллями кількох фахівців (невролога, офтальмолога, дерматолога, кардіолога, нефролога) з проведенням широкого апаратного обстеження пацієнта. Церебральна епілептична активність реєструється за допомогою ЕЕГ і ЕЕГ з пробами. У дітей до року можливе проведення нейросонографії.

Найбільшу значимість у діагностиці уражень ЦНС мають КТ і МРТ. КТ головного мозку більш інформативно щодо кальцифікованих тубер і субепендімальних вузлів, а МРТ головного мозку – у виявленні некальцифікованих тубер.

З метою своєчасної діагностики астроцитоми дітям, які мають туберозний склероз, рекомендовано проходження МРТ або КТ-дослідження не рідше ніж раз на 2 роки.

Проводиться комплексне обстеження соматичних органів: ЕКГ, УЗД та МРТ серця, УЗД черевної порожнини, УЗД і КТ нирок, урографія, оглядова рентгенографія грудної клітини, ректороманоскопія, колоноскопія. Діагностика офтальмологічних поразок здійснюється шляхом прямої і непрямої офтальмоскопії, скануючої томографії сітківки.

У зв’язку з великою поліморфно супроводжуючих туберозний склероз проявів, для встановлення діагнозу використовують діагностичні критерії, розроблені в 1998 році в Швеції.

Вони включають первинні, вторинні і третинні ознаки. Туберозний склероз достовірний, коли має місце 1 первинна ознака в поєднанні з 2 вторинними або третинними.

Туберозний склероз вірогідний при наявності 1 вторинного і 1 третинного або 3 теоретичних ознак.

Основоположним напрямком в лікуванні ТЗ є антиконвульсантна терапія, оскільки ступінь олігофренії і ЗПР безпосередньо корелює з частотою епіпріступів, а епілептичний статус може стати причиною смертельного результату.

Вибір препарату залежить від виду пароксизмів; при недостатній ефективності монотерапії призначається комбіноване лікування. При синдромі Веста застосовують вигабатрин і тетракозактид. Препаратами другої черги виступають вальпроати.

Якщо туберозний склероз протікає з парціальними епіпріступами, то базовою терапією вважається поєднання вальпроатів з карбамазепіном. При відсутності ефекту в цю схему лікування включають ламотриджин.

При генералізованих епіпріступах і парціальних пароксизмах в якості монопрепарата і в комбінації з іншими протиепілептичними засобами можуть застосовуватися сучасні антиконвульсанти топірамат і леветирацетам.

Терапія олігофренії проводиться переважно шляхом нейропсихологічної корекції і комплексного психологічного супроводу дитини.

Призначення натрапив і інших стимулюючих нейропрепаратів протипоказано через наявність епісиндрома. При виявленні астроцитоми проводиться динамічне спостереження.

Хірургічне видалення внутрішньомозкової пухлини показане тільки при різкому збільшенні її розмірів з підйомом внутрішньочерепного тиску. Операцію проводять нейрохірурги.

Відносно новоутворень соматичних органів застосовується переважно вичікувальна тактика. Хірургічне лікування проводиться за показаннями, в основному у випадках, коли пухлина викликає істотну дисфункцію органу або є загроза її злоякісного перебігу.

Розсіяний склероз судин головного мозку – симптоми і лікування

Склероз – поняття, що об’єднує хвороби головного мозку і його судин, при яких нормальна тканина замінюється сполучною. Нижче представлені захворювання центральної нервової системи, що супроводжуються склерозом:

1. Склероз судин головного мозку.
2. Розсіяний склероз головного мозку.
3. Туберозний склероз головного мозку.

Атеросклероз – це хронічне захворювання, що супроводжується порушенням обміну ліпідів і білків, відкладенням холестерину, в результаті чого пошкоджується еластична та м’язова стінка артерій. Через атеросклероз судин зменшується просвіт артерії, знижується хвилинний об’єм циркулюючої крові, через що головний мозок страждає від ішемії і гіпоксії.

Розсіяний склероз – хронічне захворювання, що супроводжується руйнуванням мієлінових оболонок на нервових волокнах, що веде до порушення неврологічних і психічних функцій.

Туберозний склероз – генетична патологія, при якій в головному мозку утворюються дрібні доброякісні пухлини, а біла речовина замінюється гігантськими гліальними клітинами.

Причини

Склероз судин, або атеросклероз, виникає в результаті таких причин:

• Теорія ліпопротеїдного накопичення: в стінці судин в надмірній кількості накопичуються ліпопротеїди низької та дуже низької щільності.
• Теорія порушення ендотелію: через пошкодження внутрішнього шару судинної стінки порушується захист артерії або вени.
• Аутоімунні чинники: через збої імунітету захисні клітини розцінюють судинну стінку як ворожий агент. Лейкоцити і макрофаги осідають на ендотелії та склерозують його.

Фактори, що призводять до атеросклерозу:

1. куріння;
2. малорухливий спосіб життя;
3. харчування борошняними, жирною їжею;
4. цукровий діабет;
5. гіпертонічна хвороба.

Причини розвитку розсіяного склерозу:

• Генетичні чинники. Це спадкове захворювання, але схильність підвищує ризик хвороби.
• Фактори, що підвищують ймовірність розвитку розсіяного склерозу: стрес, куріння, географічні території зі зниженим річним освітленням сонця, знижений рівень сечової кислоти.
• Психологічні чинники. У дослідженні 2002 року стверджується, що ризик розвитку розсіяного склерозу підвищується у людей з порушеною прихильністю.

Туберозний склероз мозку розвивається через велику кількість спонтанних мутацій і генних аберацій у батьків. Генетичні зміни знижують рівень білків гамартіна і туберіну. У нормі вони виступають як захисні фактори від пухлини, але при зниженій кількості гамартін і туберін не гальмують зростання новоутворень.

Симптоми

Ознаки склерозу судин головного мозку обумовлюються звуженням просвіту артерії, через що в мозок надходить менше крові. Ступінь звуження визначає тяжкість порушень. Хронічно знижений об’єм циркуляції призводить до дисциркуляторної енцефалопатії, яка має таку клінічну картину:

1. Зменшення обсягу короткострокової і довгострокової пам’яті, неуважність уваги, уповільнений темп мислення.
2. Часта зміна настрою, спалахи люті, дратівливість.
3. Зниження інтересу до світу, втрата хобі, безініціативність, втрата мотивації.
4. Підвищення м’язового тонусу, порушення ковтання і артикуляції, гугнявість, сиплість голосу.
5. Порушення координації, нестійка ходьба.
6. Запаморочення, нудота і блювота, часта зміна артеріального тиску.

Знижений об’єм циркулюючої крові мозку, якщо він поєднується з функціональним спазмом артерій при хвилюванні, страху або прийомі ліків, призводить до ішемічного інсульту.

Клінічна картина гострого порушення мозкового кровообігу залежить від ділянки мозку, в якому зупинився кровотік. Наприклад, при ішемії середньої мозкової артерії розбудовується мова і слух.

Ішемічний інсульт завжди супроводжується загальними ознаками:

• Порушення свідомості. Хворий загальмований, сонливий, відповідає на питання після 5-10 секундної паузи. Може непритомніти.
• Невиразна, повільна мова.
• Головний біль, запаморочення, нудота і блювота.
• Рідко – судомні напади.

Клінічна картина розсіяного склерозу залежить від локалізації, де зруйнувалися мієлінові оболонки нервів:

1. Поразка пірамідного шляху: підвищення сухожильних рефлексів, поява патологічних рефлексів, параліч або часткове зниження м’язової сили, геміплегія або тетраплегія.
2. Поразка мозочка. Виявляється порушенням узгодженості рухів, тремтінням кінцівок, порушенням розуміння заходів відстані. Атаксія варіюється від легкої до важкої, при якій навіть прості рухові акти, як миття посуду, неможливі.
3. Поразка черепно-мозкових нервів. Виявляється дисфонією, порушенням ковтання, зниженням чутливості язика, зниженням міміки обличчя, асиметрією носогубної складки, невиразною мовою.

Розсіяний склероз супроводжується порушенням роботи органів таза. Виникають імперативні позиви, часте сечовипускання, затримка стільця, метеоризм. Глибока демієлінізація супроводжується нетриманням сечі і калу, також порушенням ерекції.

У 60% хворих знижується глибока і поверхнева чутливість. Так, знижується відчуття болю, руху кінцівками і тактильна чутливість, переважно в пальцях рук.

Розсіяний склероз характеризується нейропсихологічними і невротичними розладами. У хворих знижується інтелект, поведінка стає розв’язаною, порушуються функції вищої нервової діяльності. До неврозоподібних розладів відносяться депресія, астенічний синдром, істеричний розлад.

У деяких хворих можуть виникати судомні напади або окремі тоніко-клонічні судоми. Клінічна картина при розсіяному склерозі буває постійною, так і періодичною, коли атаксія, зниження

чутливості, судоми і порушення рухів проявляються епізодично.

Клінічна картина туберозного склерозу найчастіше проявляється судорожними припадками, з них і починається розвиток хвороби. Характерні абсанси (відключення свідомості на кілька секунд) і судомні напади в окремих частинах тіла. Через часті напади порушується психомоторне розвиток дитини.

Діагностика і лікування

Атеросклероз діагностується за допомогою біохімічного аналізу крові та доплерографії. Біохімія крові показує рівень холестерину, ліпопротеїдів низької і дуже низької щільності, доплерографія – прохідність судин і циркуляцію крові в мозку.

Розсіяний склероз діагностується за допомогою об’єктивного огляду та інструментальних методів. Розсіяний склероз на МРТ виглядає як прошарок води між шарами мієліну. МРТ мозку при розсіяному склерозі візуалізує вогнища патологічного процесу.

Туберозний склероз діагностується за допомогою електроенцефалографії, електрокардіографії і нейросонографії у дітей. Вогнища кальцинації візуалізуються за допомогою магнітно-резонансної томографії.

Атеросклероз судин лікується засобами, які знижують рівень ліпідів в плазмі крові. Препарати для лікування: аторвастатин, ловастатин, тиоктова кислота.

Лікування розсіяного склерозу полягає в нормалізації імунної системи людини, запобіганні епізодичних загострень клінічної картини і усунення запалення.

Туберозний склероз лікується препаратами, які знижують епілептичну активність мозку, дрібні доброякісні новоутворення лікуються хірургічно. Народними засобами склероз мозку не лікується.

Чи не знайшли відповідей? Знайдіть лікаря і поставте йому запитання!

Розсіяний склероз причини, симптоми, методи лікування та профілактики

Розсіяний склероз – хронічне неврологічне захворювання, що супроводжується пошкодженням мієлінових оболонок нервів і сірої речовини. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, більше 2,4 мільйона людей у світі страждають від цієї недуги. У жінок хвороба зустрічається в 2 рази частіше, ніж у чоловіків. Розсіяний склероз з’являється у віці від 15 до 40 років.

Зміст статті

Причини

РС виникає внаслідок таких причин:

• спадкова схильність;
• місце проживання – захворювання частіше розвивається у людей, що живуть на півночі;
• перенесене вірусне захворювання;
• надмірне споживання м’ясних страв;
• часті ангіни в дитинстві;
• взаємодія з шкідливими речовинами;
• надлишок ультрафіолету.

Стадії розсіяного склерозу

Існує 4 стадії розвитку хвороби:

• 0-3,5 балів – симптоми слабо виражені, людина продовжує працювати і не потребує медичної допомоги;
• 4-4,5 бала – у пацієнта виникають труднощі при деяких видах діяльності, він може пройти не більше 100 метрів самостійно;
• 6-6,5 балів – хворий потребує односторонньої або двосторонньої підтримки під час пересування;
• 7 і більше балів – людина не може ковтати, їсти і говорити, пересувається він тільки в інвалідному візку.

Різновиди захворювання

Залежно від перебігу виділяють 3 види патології:

• ремітируюче – зустрічається у 85-90% пацієнтів. Ознаки розсіяного склерозу виникають періодично, потім самостійно проходять. Таке перебіг характерне для людей молодого віку.
• первинно-прогресуючий – діагностується в 10-15% випадків. Відрізняється поступовим нарощуванням клінічної картини без періодів клінічних ремісій і загострень.
• вторинно прогресуючий – захворювання прогресує з періодами стабілізації і загострення.

Діагностика розсіяного склерозу

Ефективним методом дослідження розсіяного склерозу вважається МРТ спинного і головного мозку. Він допомагає виявити пошкоджені ділянки нервових волокон. У деяких випадках може знадобитися введення контрастної речовини для вивчення активності процесу. Також призначаються додаткові методи обстеження – біохімічне дослідження ліквору і аналіз крові.

Для діагностики розсіяного склерозу в мережі клінік ЦМРТ використовують такі методи:

До якого лікаря звернутися

Щоб поставити точний діагноз, звертайтеся до невролога. У клініці ЦМРТ працюють досвідчені лікарі-неврологи, які підберуть ефективне лікування.

Лікування розсіяного склерозу

При загостренні патології лікар курс лікування включає глюкокортикоїдний препарат. Така терапія може спричиняти такі побічні ефекти:

• поява гастриту і виразкової хвороби шлунка;
• підвищення кров’яного тиску;
• порушення водно-сольового обміну;
• приєднання вторинних інфекцій;
• підвищення очного тиску;
• появи стероїдної катаракти;
• психічні розлади;
• порушення потовиділення;
• задишка;
• реактивація туберкульозного процесу;
• підвищення рівня цукру в крові;
• стероїдний діабет;
• тахікардія;
• остеопороз.

Скорегувати побічні дії допоможе спеціальна дієта. У раціон слід включити продукти, збагачені калієм. Також рекомендується приймати ліки, до складу яких входять кальцій і калій, сечогінні препарати та засоби для захисту слизової оболонки шлунка. Під час лікування лікар контролює такі показники, як артеріальний тиск, цукор в крові і електрокардіограму.

Для зниження частоти загострень потрібно імунокоригуюча терапія. Вона включає імуномодулятори та глатирамер ацетат.

Позбутися від болю допоможуть препарати з знеболюючим ефектом. При стійких рухових порушеннях пацієнтові призначають комплекс заходів для зменшення спастичності в ногах і поліпшення координації рухів. Протягом усього лікування хворому показана психотерапія, оскільки йому важко прийняти діагноз і супутні хвороби, що виникають у процесі прогресування недуги.

Для лікування розсіяного склерозу в мережі клінік ЦМРТ застосовують такі методи:

Препарати і ліки

При загостреннях. При легкому перебігу хвороби під час загострення, як правило, обходяться без медикаментів. Якщо у пацієнта відбулося порушення рухливості, лікар призначає йому внутрішньовенні ін’єкції стероїдів. Коли стероїди не допомагають, проводять плазмаферез.

Для зміни ходу хвороби. Хворим призначають ампір для поліпшення ходьби, Авонекс для зниження ризику рецидиву, бетаферон і ребіф для відновлення після нападів і загострень. Перераховані препарати не допомагають вилікувати захворювання повністю.

Превентивні препарати при розсіяному склерозі. У цю групу входять препарати, які змінюють перебіг хвороби і уповільнюють її розвиток. До них відносяться бета-інтерферони, копаксон, Тісабрі, Фінголімод, імуносупресант мітоксантрон. Як правило, ці препарати використовують не в таблетках, а вводять внутрішньом’язово. Їх застосовують тільки за рекомендацією лікаря під його пильним наглядом.

Ускладнення

Якщо не лікувати розсіяний склероз, то він продовжує прогресувати, вражаючи інші відділи центральної нервової системи.

Людина може скаржитися на підвищену стомлюваність, нестійкий емоційний стан, дратівливість, млявість і зниження інтелектуальних здібностей.

У деяких випадках відзначаються епілептичні припадки. Вони викликають невралгічні болі і сенсорні порушення.

Також розсіяний склероз провокує такі ускладнення:

• параліч нижніх кінцівок;
• судоми;
• епілептичні припадки;
• порушення роботи кишечника і сечового міхура;
• сексуальна дисфункція;
• депресія.

Профілактика розсіяного склерозу

Щоб уникнути розвитку розсіяного склерозу, слід дотримуватися таких правил:

• своєчасно лікувати інфекційні захворювання;
• уникати стресових ситуацій;
• відмовитися від куріння;
• стежити за вагою;
• обмежити споживання алкоголю;
• займатися фізкультурою;
• не залишатися тривалий час під ультрафіолетовими променями;
• захищати організм від переохолодження.

Якщо хвороба вже є і протікає у важкій формі, то в періоди загострення слід приймати імуномодулятори. Вони покращують роботу імунної системи і допомагають полегшити стан пацієнта.

Розсіяний склероз і бічний аміотрофічний склероз: відмінності і подібності

Розсіяний склероз і бічний аміотрофічний склероз – різні захворювання, що мають деякі схожі риси і симптоми.

Обидва захворювання:

• впливають на м’язи і рухову активність;
• вражають головний і спинний мозок;
• є різновидами склерозу;
• сприяють створенню рубців або ущільнень навколо нервових клітин.

Проте між цими захворюваннями існують деякі ключові відмінності. Розсіяний склероз – аутоімунне захворювання, при якому організм вражає сам себе.

Бічний аміотрофічний склероз, або хвороба Лу Геріга, – це розлад центральної нервової системи, що вражає нервові клітини головного і спинного мозку. Ці захворювання лікуються по-різному.

Етіологія захворювань розсіяний склероз і бічний аміотрофічний склероз

Слово «склероз» походить від грецького «sclerosis» ( «ущільнення, рубець»). Як розсіяний склероз, так і бічний аміотрофічний склероз є причиною утворення рубців на поверхні нервових волокон. Але сам процес їх утворення розрізняється. Нервові клітини покриті тонкою плівкою, так званою мієліновою оболонкою. Вона захищає клітини, подібно до того, як ізоляція захищає електричні дроти.

При розсіяному склерозі сам організм руйнує мієлінову оболонку клітин головного і спинного мозку.

Пошкодження цієї оболонки перешкоджає сигналам, що надходять від мозку до частин нашого тіла.

Бічний аміотрофічний склероз руйнує безпосередньо нервові клітини головного і спинного мозку. Ці клітини – моторні нейрони, відповідають за функціонування довільних лицьових м’язів, а також м’язів рук і ніг.

Таким чином, відбувається втрата контролю над моторними функціями, і, у міру руйнування рухових нейронів, мієлінові оболонки зміцнюються.

Розсіяний склероз і бічний аміотрофічний склероз: перші симптоми

Спільне в розсіяному склерозі і бічному аміотрофічному склерозі все ж є. Перші симптоми бічного аміотрофічного склерозу і розсіяного склерозу виглядають таким чином:

• напруженість, слабкість м’язів;
• посмикування або судоми;
• втома;
• утруднене пересування.

Якщо ви помітили ці симптоми, не намагайтеся самостійно розібратися, в чому справа. Зверніться до лікаря для постановки діагнозу.

Оскільки бічний аміотрофічний склероз руйнує нервові клітини, що відповідають за рухи, в ході перебігу захворювання симптоми загострюються.

На наступних стадіях захворювання можуть спостерігатися:

• невиразність мови;
• суперечливість дихання;
• ускладненість дихання;
• проблеми з ковтанням;
• нездатність рухатися (параліч).

Бічний аміотрофічний склероз: що це таке і скільки з них живуть

Бічний аміотрофічний склероз – захворювання, при якому відбувається руйнування нервових клітин головного і спинного мозку. Більшість людей, у яких діагностовано бічний аміотрофічний склероз, живуть не більше 5 років, однак деякі живуть набагато довше. В даний час активно ведуться дослідження, спрямовані на пошук способу боротьби із захворюванням для поліпшення якості життя хворих.

Що стосується розсіяного склерозу – тут складніше прогнозувати перебіг захворювання. Симптоми носять періодичний характер, вони можуть з’являтися і зникати, іноді навіть на місяці і роки.

На відміну від бічного аміотрофічного склерозу, який руйнує тільки нервові клітини, що відповідають за рухові функції, розсіяний склероз також впливає на:

• органи почуттів – смак, запах, дотик, зір;
• контроль сечовипускання;
• психічне і емоційне здоров’я;
• чутливість до температури.

Згідно з дослідженнями, в зв’язку з ускладненнями, викликаними розсіяним склерозом, тривалість життя хворих в середньому на 7 років менше, ніж у здорових людей. Як жити з розсіяним склерозом, можна прочитати в розділі нашого сайту “Життя з розсіяним склерозом”.

Інші відмінності між РС і БАС

Діагностика: розсіяний склероз діагностується в ранішому віці, ніж бічний аміотрофічний склероз. Розсіяний склероз виявляється в середньому у людей у віці від 20 до 40 років. Бічний аміотрофічний склероз часто діагностується у віці від 40 до 70 років.

Гендерна відмінність: розсіяний склероз частіше зустрічається серед жінок. Бічний аміотрофічний склероз більш поширений серед чоловіків. Розсіяний склероз частіше зустрічається у людей, що належать до кавказької етнічної групи.

Бічний аміотрофічний склероз однаково поширений у всіх групах.