Симптоми і лікування нейрообменно-ендокринного синдрому

Нейрообмінно-ендокринний синдром (НОЕС) – це поліетіологічний синдромокомплекс, що характеризується порушенням регуляторних механізмів гіпоталамо-гіпофізарної системи і подальшим виникненням патології обміну речовин, менструальної та дітородної функцій організму жінки.

Залежно від основних етіологічних факторів розрізняють:

1. НОЕС, пов’язаний з наявністю в анамнезі вагітності або пологів;
2. НОЕС, непов’язаний з вагітністю. Виникнення першої форми найчастіше відбувається протягом року після вагітності, яка завершилася абортом або пологами, які супроводжувалися ускладненнями: гестозом, кровотечею, оперативним розродженням та інше.

• Ознаки другої форми НОЕС з’являються під впливом гострих і/або хронічних стресових впливів на тлі тривалого, іноді латентного перебігу екстрагенітальних захворювань;
• в період перебудови функціональних систем організму жінки (статевий розвиток, початок статевого життя);
• після перенесених інфекційних захворюvanь і інтоксикацій, особливо із залученням структур головного мозку;
• спадкової схильності до ендокринної патології (ожиріння, цукровий діабет, гіпертензія та інші);
• вага тіла при народженні менше 2700 г і більше 4000 г.

Патогенез нейрообмінно-ендокринного синдрому (НОЕС)

У патогенезі НОЕС лежать порушення функціонування гіпоталамуса з наступною патологічною регуляцією гіпофіза, надниркових залоз і яєчників під впливом зазначених вище факторів.

У гіпоталамусі відбувається порушення регулюючих механізмів, в основі якого лежить патологія гіпофізарних рилізинг-гормонів і нейротрансмітерів, пов’язана з порушенням синтезу і/або деградації, а також зміною рецепторного апарату гіпоталамічних структур зі зміною кількості рецепторів і/або їх чутливості до регуляторних агентів.

Гормональний профіль при НОЕС вказує на збільшення рівня АКТГ, ЛГ, пролактину, кортизолу, тестостерону, інсуліну, 11-оксикортикостероїдів; незначне зниження концентрації естрадіолу при значному зменшенні рівня прогестерону; коливання рівня екскреції 17-КС, ФСГ і СТГ в межах вікової норми. Перебудова обміну речовин супроводжується порушенням вуглеводного і ліпідного обміну: гіперглікемією і/або зниженням толерантності до глюкози; гіперхолестеринемією, гіпертригліцеридемією, дисліпопротеінемією з підвищенням вмісту ЛПНЩ і ЛПДНЩ, збільшенням коефіцієнта атерогенності.

Клініка нейрообмінно-ендокринного синдрому (НОЕС)

Клініка НОЕС включає ряд синдромів з різним ступенем вираженості і частоті виникнення:

• ожиріння,
• симптоми ураження діенцефальних (гіпоталамічних) структур,
• ознаки гіперандрогенії,
• порушення менструальної і дітородної функцій,
• доброякісні зміни молочних залоз,
• розвиток і прогресування екстрагенітальних захворювань.

Розвиток ожиріння супроводжується зміною морфотипу жінки і відповідає кушингоїдному розподілу жирової тканини зі змінами шкіри (так званий гіпоталамічний тип ожиріння):

• прогресуючий характер ожиріння з масо-roстовим індексом вище 30, збільшенням окружності грудної клітки, при зменшенні довжини ніг;
• відкладення жирової тканини переважно в області плечового пояса з наявністю «клімактеричного горбика», внизу живота і стегон; кінцівки при цьому залишаються відносно худими;
• виникненням на шкірі в цих відділах тулуба смуг розтягнення варіабельних кольорів від блідого до яскраво-рожевого;
• в області промежини і внутрішньої поверхні стегон наявність ділянок гіперпігментації. Ознаки гіперандрогенії доповнюють характерний зовнішній вигляд хворих НОЕС, зокрема, помірний гіпертрихоз по білій лінії живота і внутрішньої поверхні стегон при наявності одиничного стрижневого волоса на обличчі;
• жирова себорея та acne vulgaris на шкірі обличчя, спини, грудей.

У клініці НОЕС можуть домінувати симптоми ураження гіпоталамуса, відомі своїм поліморфізмом і різним характером перебігу, аж до діенцефальних кризів. Виділяють нейровегетативний, судинний і психічний компоненти ураження гіпоталамічних структур, найбільш частими проявами яких є:

• поліфагія аж до розвитку булімії;
• головний біль, швидка стомлюваність, полідипсія, запаморочення, депресивні стани, транзиторна гіпертензія;
• гіпертермія;
• розлади сну за типом безсоння;
• зниження пам’яті;
• пастозність на нижніх та верхніх кінцівках.

Порушення менструальної і дітородної функцій при НОЕС взаємопов’язані і виражаються скаргами хворих на безплідність і порушення менструального циклу за типом оліго, гіпо – або опсоменореї. Рідше спостерігається аменорея і ациклічні маткові кровотечі.

Дисфункція гіпоталамо-гіпофізарної системи призводить до порушення процесів фолікулогенезу, що проявляється множинною кистозною атрезією фолікулів, ановуляцією, недостатністю лютеїнової фази, розвитком проліферативних і гіперпластичних процесів ендометрія різного ступеня вираженості.

Дисбаланс гормонального профілю хворих НОЕС з помірним підвищенням концентрації пролактину призводить до доброякісних змін тканини молочних залоз за типом дифузної і/або осередкової форм мастопатії.

Найбільш поширеними екстрагенітальними захворюваннями у пацієнток з НОЕС є:

• транзиторна гіпертензія,
• цукровий діабет (субклінічна і клінічна форми),
• захворювання жовчовивідних шляхів,
• захворювання шкіри (нейродерміт, псоріаз, грибкові ураження),
• обмінний поліартрит.

На тлі порушень вуглеводного і ліпідного обміну починається ранній розвиток атеросклерозу і процесів передчасного старіння.

Серед гінекологічної патології у жінок з НОЕС найчастіше діагностують патологію шийки матки, хронічний сальпінгоофорит, міому матки.

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому (НОЕС)

В діагностиці НОЕС має значення типовий анамнез, скарги хворого, особливості перебігу захворювання, дані фізикального обстеження (починаючи з огляду пацієнтки і констатації її морфотипу, характеру ожиріння, змін шкіри тощо).

Гормональне дослідження включає визначення концентрації:

• АКТГ,
• ЛГ,
• ФСГ,
• співвідношення ЛГ/ФСГ (збільшення за рахунок зростання ЛГ),
• пролактину,
• кортизолу,
• тестостерону,
• естрогенів,
• прогестерону,
• 17-КС в сечі і 11-ОКС в крові.

Визначення характеру гормонального дисбалансу не має вирішального значення в постановці діагнозу, оскільки ендокринні порушення при НОЕС полігландулярні і часто зустрічаються при інших ендокринних захворюваннях. Ці ж фактори лежать в основі недоцільності використання в диференціальній діагностиці функціональних проб.

Біохімічне обстеження повинно обов’язково включати:

1. визначення глюкози крові натще і тест толерантності до глюкози з навантаженням глюкозою 1 г/кг маси тіла;
2. дослідження ліпідного обміну (фракції ліпопротеїдів, загальний холестерин, тригліцериди) з розрахунком коефіцієнта атерогенності.

• Додаткові методи діагностики численні і виконуються послідовно відповідно до логіки діагностичного пошуку для виключення ендокринної та онкологічної патології.
• При ультразвуковому дослідженні матки і яєчників проводиться їх морфометрія і аналіз структури (наявність дрібнокістозних змін і/або домінуючого фолікула, утолщена підвищеною щільністю капсула яєчника).
• Рентгенографія черепа і турецького сідла необхідна для оцінки ложа гіпофіза з вимірюванням його розмірів, діагностикою ознак внутрішньочерепного тиску і гіперостозу. Найбільш частими патологічними краніографічними ознаками є:

• посилення пальцевих натискань і посилення судинного малюнка,
• внутрішній гіперостоз лобової і потиличної кісток,
• гіперпневматизація порожнин черепа (лобових, основних синусів, сосковидних осередків скроневої кістки),
• маленьке турецьке сідло.

При електроенцефалографії (ЕЕГ) з функціональними навантаженнями (світлові і звукові подразники, дозована гіпервентиляція) виявляються функціональні порушення в діенцефальні області у вигляді частої активності альфа-ритму, реєстрації в лобно-скронево-тім’яних відведеннях тета-ритму. Виразність змін ЕЕГ знаходиться в прямій корелятивній залежності від давності і ступеня тяжкості захворювання.

Інвазивні методики включають:

• біопсію ендометрія (навіть на тлі аменореї), переважно під контролем гістероскопії;
• гістеросальпінгографія з метою діагностики трубного безпліддя;
• лапароскопію з хромопертубацією.

При лапароскопії визначають розміри яєчника, його структуру, консистенцію, проводять біопсію для гістологічного дослідження. Розрізняють два типи макроскопічних змін в яєчниках при НОЕС:

• При першому типі яєчники звичайних розмірів і консистенції, оболонка нормальної товщини при згладженої поверхні, що свідчить про відсутність овуляції, утворення жовтих тіл, судинний малюнок виражений слабо.
• При іншому типі – збільшені яєчники (4,0 * 3,5 * 4,5 см) з гладкою поверхнею, потовщеною блідо-мармуровою капсулою, через яку просвічують множинні дрібні блакитні пензлики діаметром 2-15 мм.

Лапароскопічні типи яєчників представляють послідовні етапи розвитку полікістозних яєчників: хронічна ановуляція з подальшим формуванням дрібних фолікулярних кіст. Зміни в яєчниках корелюють з тривалістю захворювання і виразністю гормонально-метаболічних розладів.

Обов’язковою є огляд терапевта з метою уточнення стадії і ступеня тяжкості екстрагенітальних захворювань з подальшою консультацією ендокринолога і окуліста з визначенням білих і кольорових полів зору.

М’ясників: Я втомився повторювати! Якщо ниють коліна і тазостегновий суглоб, швидко приберіть з раціону …

Диференціальна діагностика НОЕС

В основі диференціальної діагностики НОЕС з хворобою Іценко-Кушинга покладено значне підвищення вмісту кортизолу і АКТГ в крові при відсутності нормального добового ритму секреції цих гормонів, підвищений рівень 11-ОКС в крові і 17-КС в сечі, позитивна дексаметазонова проба.

При синдромі Іценко-Кушинга спостерігаються аналогічні зміни гормонального профілю при негативній дексаметазоновій пробі в поєднанні з вираженою гіпертензією, цукровим діабетом, остеопорозом, м’язовою слабкістю і атрофією м’язів ніг, вирильним синдромом.

Доцільно участь ендокринолога в проведенні диференціальної діагностики.

Диференціальний симптом первинного ПКЯ – первинне безпліддя. При НОЕС, пов’язаному з вагітністю, безпліддя вторинне. Вторинні причини при гіпоталамічних функціональних порушеннях свідчать про те, що функціональні порушення (аналогічні НОЕС) є першим етапом у розвитку морфологічних змін яєчників.

Для конституційного ожиріння характерно перевищення ваги тіла з дитинства, універсальний характер ожиріння, відсутність гіпертрихозу, збережена репродуктивна функція при незначних порушеннях менструального циклу по типу олігоменореї.

Лікування нейрообмінно-ендокринного синдрому (НОЕС)

НОЕС має бути комплексним, спрямованим на розрив патологічної регуляції гіпофізарно-надниркових-яєчникових структур і нормалізацію обміну речовин.

Немедикаментозне лікування НОЕС включає:

• психотерапію,
• дієтотерапію,
• лікувальну фізкультуру.

Переконання пацієнта в необхідності тривалого і послідовного лікування шляхом корекції ваги тіла раціональним і збалансованим харчуванням з обмеженням калорійності їжі і обсягу споживаної рідини, виконанням дозованих фізичних вправ – основа лікування НОЕС.

Медикаментозне лікування доповнює, потенціює немедикаментозну терапію і зменшує ступінь вираженості патологічних реакцій обміну речовин, які розвиваються в процесі зниження ваги тіла.

Одночасно з дієтою призначають верошпірон (0,025 г 3-4 рази на добу перорально протягом 2 місяців), адебіт (100-150 мг на добу перорально при порушенні толерантності до глюкози або при клінічній формі цукрового діабету), адипозин (50 ОД в / м 1 раз на добу протягом 20 днів при неефективності терапії адебітом).

Для впливу на обмін нейромедіаторів використовують в залежності від змін гормонального профілю:

• бромокриптин (парлодел) з індивідуальним і поступовим підбором дози протягом 6-9 місяців (добова доза не перевищує 7,5 мг);
• достинекс (каберголін) 0,5 мг 1-2 рази на тиждень перорально під контролем рівня пролактину;
• при переважанні симптомів гіперкортицизму – хлоракон (0,5 г 4 рази на добу перорально протягом 2-3 місяців);
• дифенін (по 1 таблетці 3 рази на добу перорально протягом 2-3 місяців).

Для лікування гіперпластичних процесів ендометрія частіше використовуються чисті гестагени, доза і тривалість терапії залежить від типу патології ендометрія.

Стимуляція овуляції проводиться кломіфеном за стандартною схемою, гонадотропинами (пергонал, хоріонічний гонадотропін).

При відсутності ефекту від медикаментозної стимуляції, при наявності вторинних полікістозних яєчників і ановуляторного менструального циклу протягом 6-9 місяців після зменшення маси тіла і ліквідації обмінних порушень, а також при рецидивуючій та / або атиповій гіперплазії ендометрія, жінкам з НОЕС показано хірургічне лікування (лапароскопічна клиноподібна резекція або термокаутеризація яєчників).

Прогноз для життя у пацієнток з НОЕС сприятливий при адекватній терапії, разом з цим вони повинні бути включені в групу ризику розвитку злоякісних процесів ендометрія, яєчників, молочних залоз.

Нейрообмінно-ендокринний синдром – що це таке, лікування

Що таке нейрообмінно-ендокринний синдром?

Нейрообмінно-ендокринний синдром – це порушення гормональної функції яєчників і надниркових залоз у поєднанні з прогресуючим ожирінням і діенцефальною симптоматикою.

На тлі ожиріння практично у третини пацієнток з цим діагнозом відбувається порушення репродуктивної функції.

Нейрообмінно-ендокринний синдром розвивається як після абортів і пологів, так і після травм, операцій, стресів, нейроінфекцій. Відзначається її схожість з протікаючою в легкій формі хворобою Іценко-Кушинга.

У виникненні нейрообмінно-ендокринного синдрому беруть участь жирова тканина, яєчники, надниркові залози, гіпофіз, гіпоталамус.

Симптоми нейрообмінно-ендокринного синдрому

Клінічна картина нейрообмінно-ендокринного синдрому характеризується порушенням менструального циклу, що супроводжується прогресуючою надбавкою маси тіла. Наслідки різних факторів (нейроінфекції, аборти, пологи і ін.) призводять до вторинного порушення менструального циклу, що є характерною ознакою.

Початкова стадія менструальних порушень характеризується затримками менструацій, які з кожним разом стають все більш тривалими. Формування полікістозних яєчників призводить до розвитку хронічної ановуляції і аменореї. Спостерігається велика частота дисфункціональних маткових кровотеч.

Об’єм талії або стегон, а також індекс маси тіла дозволяє визначити кушингоїдний характер ожиріння. Жирова тканина переважно розподіляється в області живота і плечового пояса. Важливим ознакою є поява на шкірі смуг розтягнення, що мають колір, що варіює від блідо-рожевого до багряного.

У деяких випадках шкіра змінюється по типу «нігроїдного акантоза», який проявляється у вигляді пігментованих шорсткуватих ділянок, розташованих в місцях тертя і складок (на животі, під молочними залозами, пахвові, пахові).

При нейрообмінно-ендокринному синдромі значно вище ступінь вираженості вугрової висипки і гірсутизму. Зростання стрижневих волосся, крім білої лінії живота, відзначається на спині, грудини, в області підборіддя і бакенбард, на внутрішній поверхні стегон, на навколососкових полях.

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому

Підставою для діагностики нейрообмінно-ендокринного синдрому є дані клінічної картини і фенотипічних особливостей (діенцефальні скарги, кушингоїдне ожиріння, порушення менструального циклу, обумовлене збільшенням маси тіла).

Також проводять трансвагінальну ехографію, гормональні дослідження, біопсію ендометрія.

Лікування нейрообмінно-ендокринного синдрому

Успіх лікування залежить від виявлення нейрообмінно-ендокринного синдрому на ранній стадії (до формування полікістозу яєчників).

Основним завданням є нормалізація маси тіла, яка досягається за допомогою дотримання певної адекватної дієти. Овуляцію стимулюють медикаментозними та хірургічними методами.

нейроендокринні синдроми

Клінічна картина нейрообмінно-ендокринних синдромів залежить від ступеня і характеру дисфункції гіпоталамо-гіпофізарної системи. Для всіх нейроендокринних синдромів характерні поліморфізм і тісний зв’язок з вегетативними, емоційними і мотиваційними порушеннями. Клінічні прояви нейрообмінно-ендокринних симптомів різноманітні, що визначається чисельністю функцій гіпоталамуса, тісною двосторонньою зв’язком з іншими структурами, включеністю в церебральні системи психовегетативного регуляції.

Тяжкість діагностики при нейроендокринній патології здебільшого пов’язана з необхідністю диференціювати її з первинною соматичною і ендокринною патологією.

Складним завданням є з’ясування патологічної суті нейрообмінно-ендокринних симптомів.

Численні фактори, які можуть привести до органічної патології гіпоталамічної природи (неопластичні гранулематозні процеси, дефекти розвитку, судинна патологія, менінгіти, енцефаліти), вимагають клінічного аналізу.

У більшості хворих з нейроендокринними синдромами, з якими найчастіше зустрічається практичний лікар, виявити органічне захворювання головного мозку не вдається.

У таких випадках має місце біохімічний дефект гіпоталамічної регуляції, який декомпенсує під впливом різних зовнішніх факторів: гормональної перебудови, різних видів стресового впливу, інфекцій, травм.

Варто підкреслити, що клінічні прояви нейроендокринних синдромів залежать не тільки від локальних змін в гіпоталамо-гіпофізарній системі, а й від порушення гіпоталамічних зв’язків з іншими структурами ЛРК (лімбико-ретикулярного комплексу).

На сучасному етапі вивчається нейрохімічна регуляція церебральних систем, що відповідають за нейрообмінно-ендокринні функції і формування біологічних мотивацій.

Триває дослідження синтезу препаратів, які впливають на рилізинг-фактори гіпоталамуса, а значить терапевтичні можливості розширяться.

Церебральне ожиріння

Інші визначення: хвороба Іценко-Кушинга, адипозогенітальна дистрофія, синдром Лоуренса-Муна-Барді-Бідля, Морганьї-Стюарта-Мореля, Прадера-Віллі, Клейн-Левіна, Альстрема-Хальгрена, Едвардса, ліподистрофія Барракера-Сімонса, хвороба Деркума.

Змішана форма церебрального ожиріння

Клінічна картина: надлишкова маса тіла з іншими нейроендокринними проявами – зниження функції статевих залоз, олігоменорея, аменорея, безпліддя, ановуляторний менструальний цикл, зниження секреції залоз, вторинний гіперкортицизм (гірсутизм, трофічні зміни шкіри – смуги, акне, артеріальна гіпертензія), порушення вуглеводного обміну (тенденція до гіперглікемії натще, порушення тесту толерантності до глюкози), порушення водно-сольового обміну, приховані набряки, пастозність стоп.

Мотиваційні розлади

Виявляються підвищеним апетитом, гіперфагічною реакцією на стрес, підвищеною спрагою, денним гіперсонією з порушеним нічним сном, зниженням статевого потягу.

Завжди яскраво виражені вегетативні прояви при церебральному ожирінні.

Схильність до симпатоадреналових реакцій в серцево-судинній системі (підвищений артеріальний тиск, тахікардія), особливо при виконанні фізичного навантаження, обумовлена новим рівнем адаптації вегетативних апаратів до надмірної ваги тіла.

Перманентні вегетативні розлади

Підвищена пітливість, підвищена сальність шкіри, схильність до закрепів, періодичний субфебрилітет. Виражений психовегетативний синдром, в 30% випадків – пароксизмальні вегетативні розлади. Пароксизми носять симпатоадреналового або змішаний характер, виявляються у хворих з тривожно-фобічними розладами.

Особливості клініки, різновиди

Синкопальні стани (нейрогенні непритомність) досить рідко спостерігаються. Психопатологічні розлади поліморфні – тривожно-депресивні і сенесто-іпохондричні розлади. Можливі прояви істеричного кола.

Широко представлені у таких хворих алгізичні прояви – психалгії хронічного перебігу, у вигляді головного болю напруги, кардіалгії, болі в спині і шиї, які можуть мати вертеброгенний характер і відносяться до міофасціальних больових синдромів.

Слід мати на увазі, що переїдання у хворих з церебральним ожирінням відображає не тільки підвищення апетиту, але й є захисним механізмом від стресових впливів. Хворі їдять, щоб позбутися туги, страху, самотності, зниження настрою. Тому гіперфагічна реакція на стрес виникає як стереотипна форма реагування на стрес.

«Харчова поведінка»

Передбачається, що в походженні емоційного харчової поведінки відіграє роль не тільки умовно рефлекторний механізм, а й специфіка нейрохімічної церебральної регуляції з недостатністю серотонінергічних систем.

Прийом висококалорійної легкозасвоюваної їжі – це швидке підвищення в крові вуглеводів з появою гіперінсулінемії, тому змінюється проникність гематоенцефалічного бар’єру для амінокислот з підвищенням проникності для триптофану.

Кількість триптофану збільшується в ЦНС, що веде до синтезу серотоніну.

Тому така їжа є ліками для хворих і веде до емоційного комфорту. Тобто церебральне ожиріння поєднується з синдромом ідіопатичних набряків, нецукрового діабету, персистуючої лактореї-аменореї.

Етіологія

Причинами церебрального ожиріння можуть бути наступні патології:

• ураження гіпоталамуса в результаті пухлинного, запального процесу, посттравматичного ураження, підвищення внутрішньочерепного тиску;
• порушення контролю гіпоталамуса над функціями гіпофіза (як при синдромі порожнього турецького сідла);
• конституційна біохімічна дефектність гіпоталамуса і його зв’язків, яка декомпенсує на тлі несприятливих факторів (невірний режим харчування, гормональна перебудова, емоційний стрес).

Лікування

Лікування церебрального ожиріння анорексичними препаратами амфетамінового ряду (фепранон, дезопімон) протипоказано. Не рекомендується застосування анорексантів адренергічної дії, подібних амфетамінам (Мазиндол, теронак).

Ці препарати посилюють стресову доступність хворих, збільшують тривожні розлади, декомпенсують психовегетативні розлади і прояви психопатологічних порушень. Анорексантів нового покоління, які відносять до агонистам серотоніну – фенфлурамін (Мініфаж), дексфенфлюрамін (ізоліпан).

Дозування Мініфаж 60 мг, і ізоліпан 30 мг на добу – протягом трьох – шести місяців.

Протипоказаннями для лікування серотонінергічними анорексантами є депресивні розлади, панічні атаки (вегетативні пароксизми), виражена патологія печінки і нирок. Застосування тиреоїдних гормонів рекомендується тільки при доведеному зниженні функції щитовидної залози (тиреоїдин в малих дозах, по 0,05 г 2 рази на день).

Рекомендовані препарати, що впливають на тканинний метаболізм: метіонін по 2 табл. 3 рази на день, вітаміни групи В: нейробіон, Нейровітам, Нервіплекс, Нейрорубін. Для корекції вегетативних розладів застосовують альфа- і бета-адреноблокатори – пирроксан і анаприлін.

А також кошти, які нормалізують мозкову гемодинаміку: кавінтон, оксибрал, серміон, пентоксифілін, нейрометаболічні стимулятори: ноотропіл (луцетам), Прамістар, гліатілін, ентропія, фенотропіл.

Нейротрофічної дії: цитофлавін, кортексин, церебролізин, Метилдронат, ВАЗОНАТ (мілдронат), армадін.

Нейроендокринні порушення та вегето-судинна дистонія

Дані медичної статистики свідчать про погіршення стану здоров’я молоді в світі. Негативні зміни здоров’я пов’язані з погіршенням показників фізичного розвитку, збільшенням кількості психічних відхилень і пограничних станів, порушеннями в діяльності репродуктивної системи, збільшенням числа осіб, які належать до групи високого медико-соціального ризику.

Намітилася чітка тенденція до збільшення числа підлітків і молоді з низькою масою тіла або, навпаки, з ожирінням. Висока поширеність гіпотиреозу може бути однією з причин ендокринопатій, розумової відсталості і інтелектуальної млявості.

У осіб, які мають зоб, в 2 рази частіше зустрічаються патологічні типи особистості, формується патогенетична основа для подальшого розвитку відхилень від загальноприйнятих форм поведінки, психо-соціальної дезадаптації, широкого поширення шкідливих звичок.

Дія всіх вищенаведених факторів призводить до перенапруження регулюючих систем організму, вегетативної дисфункції (ВД), нейроендокринним порушенням.

У молодому віці будь-який стресовий фактор може погіршити стан здоров’я, що проявляється в різних видах функціональної патології з боку внутрішніх органів: особливо часто виявляються ендокринопатії, ВД і функціональні порушення з боку серцево-судинної системи. В цілому ВД виявляється у 25–80% хворих з неінфекційною патологією.

Нейроендокринні механізми патогенезу ВД у підлітків і молоді остаточно не визначені і вимагають подальшого вивчення.

Беручи до уваги провідну роль вегетативної нервової системи (ВНС) у адаптації організму до умов внутрішнього і навколишнього середовища, своєчасне виявлення і корекція ВД, особливо в підлітковому і молодому віці, є важливими для профілактики розвитку багатьох хронічних захворювань дорослих. Тому визначення взаємозв’язків між нейроендокринними і вегетативними порушеннями, психологічних особливостей особистості при ВД є актуальною медико-соціальною проблемою, вирішення якої дозволить поліпшити профілактику, діагностику та лікування вегетативних розладів.

Нейрообмінно-ендокринний синдром

• • Аменорея (відсутність менструацій)

• • Маточні кровотечі (міжменструальні)

Нейрообмінно-ендокринний синдром (НОЕС) – порушення гормональної функції надниркових залоз і яєчників на тлі діенцефальної симптоматики і прогресуючого ожиріння.

Пацієнтки з НОЕС складають приблизно третину жінок з порушенням репродуктивної функції на тлі ожиріння.

Відзначено схожість нейрообмінно-ендокринного синдрому з хворобою Іценко-Кушинга, що протікає в легкій формі. Дана патологія розвивається не тільки після пологів і абортів, але і після нейроінфекцій, стресів, операцій і травм. Ця патологія відома в ендокринології як гіпоталамічний синдром.

Симптоми нейрообмінно-ендокринного синдрому

Клінічна картина характеризується порушенням менструального циклу на тлі прогресуючого збільшення маси тіла. Вік менархе не відрізняється від такого в популяції – 12-13 років. Відмітною ознакою є вторинне порушення менструального циклу після впливу різних чинників (пологи, аборти, нейроінфекції і т. д.).

Порушення менструального циклу починається з затримок менструації, які стають усе довшими, а при формуванні полікістозних яєчників розвивається оліго- або аменорея і хронічна ановуляція. Слід відзначити велику частоту дисфункціональних маткових кровотеч. Одним з важливих диференційно-діагностичних критеріїв є вторинне безпліддя і наявність «діенцефальних» скарг.

Ожиріння має кушингоїдний характер, що визначається за індексом маси тіла (вище 30) і співвідношенням ОТ / ОС (обсяг талії / об’єм стегон) – більше 0,85. Розподіл жирової тканини – переважно в області плечового пояса і живота.

Важливою ознакою є наявність смуг розтягнення на шкірі від блідо-рожевого до багряного кольору.

Іноді відзначаються зміни шкіри по типу «нігроідного акантозу», який проявляється у вигляді шорсткуватих пігментованих ділянок у місцях тертя і складок (пахові, пахвові, під молочними залозами, на животі). Ці зміни шкіри є маркером інсулінорезистентності.

Ступінь вираженості гірсутизму, вугрової висипки також вища, ніж при нейрообмінно-ендокринному синдромі, що обумовлено впливом не тільки яєчникових, але і наднирникових андрогенів. Стрижневі волосся відзначаються не тільки по білій лінії живота, на навколососкових полях і внутрішній поверхні стегон, але і часто в області підборіддя, «бакенбардів», на грудині і спині.

Причини нейрообмінно-ендокринного синдрому

У виникненні нейрообмінно-ендокринного синдрому беруть участь гіпоталамус, гіпофіз, наднирники, яєчники і жирова тканина. Первинним є порушення нейроендокринної функції гіпоталамуса. Тому первинно маніфестує так звана діенцефальна (гіпоталамічна) симптоматика: порушення сну, апетиту, спраги, запаморочення, головний біль, гіпертензія та ін.

У нервових клітинах гіпоталамуса збільшується синтез і виділення β-ендорфіну і зменшується утворення дофаміну. Наслідком є підвищення секреції і виділення пролактину, порушується секреція і втрата ритму виділення адренокортикотропного гормону і гонадотропінів гіпофізом. Порушується механізм зворотного зв’язку – основа регуляції гормональної функції надниркових залоз і яєчників.

У наднирниках підвищується утворення всіх гормонів кори: глюкокортикостероїдів (кортизол), мінералокортикоїдів (альдостерон) і статевих гормонів.

Гіперфункція кори надниркових залоз характерна для хвороби Іценко-Кушинга, кардинальним ознакою якої є гіперплазія кори надниркових залоз.

Однак при нейрообмінно-ендокринному синдромі гіперфункція кори надниркових залоз не досягає такого ступеня і функціональні порушення не переходять у морфологічні – гіперплазію кори надниркових залоз.

Гіперкортицизм призводить до гіпертензії, порушення жирового, білкового і вуглеводного обміну, що виявляється порушенням толерантності глюкози, інсулінорезистентності та компенсаторної гіперінсулінемії.

Кортизол сприяє специфічному ожирінню, так званому «кушингоїдному», з переважним відкладенням жирової тканини в області плечового пояса, живота, і мезентерій внутрішніх органів (вісцеральне, чоловіче, андройдне ожиріння).

Одним з найбільш типових клінічних проявів гіперкортізолізму є трофічні зміни – смуги розтягування на шкірі живота, стегон, інтенсивність забарвлення яких (від блідо-рожевого до багряного) чітко корелює з рівнем кортизолу.

Для нейрообмінно-ендокринного синдрому характерна фазність перебігу, при якій I фаза функціональних порушень яєчників переходить у II фазу морфологічних змін.

Спочатку в яєчниках порушується процес овуляції, хронічна ановуляція призводить до кістозної атрезії фолікулів, гіперплазії клітин теки і строми, відповідальних за утворення андрогенів.

При нейрообмінно-ендокринному синдромі полікістозні яєчники формуються як наслідок гіпоталамічної і надниркової патології.

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому грунтується на даних клініки і фенотипічних особливостях (порушення менструального циклу, на тлі збільшення маси тіла, «кушингоїдне» ожиріння і «діенцефальні» скарги).

Трансвагінальна ехографія допоможе у виявленні вторинних полікістозних яєчників, які іноді можуть бути збільшені незначно і асиметрично. Але завжди виявляється безліч фолікулів діаметром від 4 до 8 мм., розташованих дифузно або периферично по відношенню до збільшеної в обсязі строми.

Гормональні дослідження відрізняються від таких при нейрообмінно-ендокринному синдромі та адреногенітальному синдромі підвищенням АКТГ, кортизолу та пролактину. Рівні ЛГ і ФСГ можуть бути нормальними.

Підвищені також рівні інсуліну і знижені – ПССГ. Крім того, характерне підвищення Т і ДЕА-С у крові і 17-КС в сечі.

Це часто призводить до необґрунтованого призначення дексаметазону, що при гіперкортицизмі протипоказано.

При біопсії ендометрію відзначають гіперпластичні процеси і аденоматоз в ендометрії до 25%, що, безсумнівно, пов’язане з вираженими метаболічними порушеннями. Тому клініцисти повинні ставитися до цих пацієнток з онкологічною настороженістю.

Метаболічні порушення характеризуються гіперглікемією, гіперинсулінемією, дисліпідемією (підвищення ЛПНЩ, тригліцеридів, зниження рівня ЛПВЩ). Цукрова крива з навантаженням 75-100 г глюкози виявляє порушення толерантності до глюкози за типом діабетоідної кривої.

Діагностичні критерії нейрообмінно-ендокринного синдрому

Діагностичними критеріями нейрообмінно-ендокринного синдрому можна вважати:

• початок захворювання, пов’язане з нейроінфекціями, стресами, ускладненими пологами, абортами;
• «Кушингоїдне» ожиріння з трофічними смугами розтягнення на шкірі живота, сідниць, молочних залоз;
• наявність «діенцефальних» (гіпоталамічних) симптомів;
• порушення менструальної і генеративної функцій, що виникає вдруге на тлі прогресуючого збільшення маси тіла;
• метаболічні порушення.

Лікування нейрообмінно-ендокринного синдрому

Лікування нейрообмінно-ендокринного синдрому представляє певні труднощі, оскільки відновлення менструальної та генеративної функції зможе функціонувати лише на тлі нормалізації маси тіла. Найбільш частою помилкою практичних лікарів є стимуляція овуляції на тлі ожиріння.

Важливим для успішного лікування є раннє виявлення захворювання на стадії функціональних порушень, до формування полікістозу яєчників. В цьому випадку зниження маси тіла на тлі медикаментозної терапії, спрямованої на нормалізацію нейромедіаторної функції ЦНС, призводить до відновлення овуляторних менструальних циклів і вагітності.

При першій же бесіді з пацієнткою її потрібно переконати в необхідності дотримання редукційної дієти як першого етапу лікування. Слід нагадати, що голодування цій категорії жінок протипоказано, оскільки наявні метаболічні порушення призводять до втрати білка в процесі глюконеогенезу.

Крім дієти рекомендуються помірні фізичні навантаження, що сприяють не тільки зниженню маси тіла, але й нормалізації метаболічних порушень.

Призначення регуляторів нейромедіаторного обміну в ЦНС рекомендується для проведення другого етапу лікування або в поєднанні з дієтою.

З препаратів адренергічної дії ефективним є призначення дифеніну (100 мг) по 1 таблетці 2 рази на день; серотонінергічним дією має перитол (4 мг), який призначається по 1 таблетці на день. Призначають також парлодел (по 2,5-5 мг на день), який, регулюючи дофамінергічний обмін, нормалізує синтез і виділення не тільки ПРЛ, але й АКТГ, ЛГ, ФСГ. Дані препарати призначаються на термін 3-6 місяців. При виявленні інсулінорезистентності рекомендується метформін.

Ефективним також є призначення верошпірону по 75 мг на день протягом 6 місяців і більше. Препарат має гіпотензивну і антиандрогенну дію.

Після зниження маси тіла на тлі дієти і медикаментозної терапії у частини жінок відновлюється овуляторний менструальний цикл і фертильність, що свідчить про функціональну стадію нейрообменно-ендокринного синдрому.

На період нормалізації маси тіла і корекції метаболічних порушень рекомендується запобігання вагітності, яка може ускладнитися важким гестозом.

Стимуляція овуляції консервативним або хірургічним шляхом (див. Синдром полікістозних яєчників) рекомендується у разі стійкої ановуляції після нормалізації маси тіла і корекції метаболічних порушень, що вказують на формування вторинних полікістозних яєчників.

Оскільки безпліддя частіше вторинне, перед проведенням стимуляції овуляції обов’язково потрібно виключити трубний фактор. Індукцію овуляції можна проводити на тлі парлодела (1,25–2,5 мг на день).

Частою помилкою практичних лікарів є призначення дексаметазону, який, будучи глюкокортикоїдом, посилює наявні метаболічні порушення, пов’язані з підвищенням рівня кортизолу.

Лікування гіперпластичних процесів ендометрія проводиться з обов’язковою корекцією метаболічних порушень і нормалізацією маси тіла.

У лікуванні гірсутизму небажано призначення естрогенсодержащих препаратів (комбінованих оральних контрацептивів). На тлі дієти при зменшенні синтезу андрогенів в жировій тканині рекомендується призначення верошпирона, Андрокуру, флутаміду, фінастерида.

Багатофакторні причини виникнення нейрообменно-ендокринного синдрому з залученням багатьох систем обумовлюють складність і малу ефективність терапії, основою якої має бути регулювання нейромедіаторного обміну в ЦНС на тлі редукційної дієти.

Нейрообменно-ендокринний синдром

Дана стаття є коротким літературним оглядом з проблеми такого розладу нейро-гуморальної регуляції як нейрообменно-ендокринний синдром. У статті викладені основні причини даного захворювання, його патогенез і основні аспекти його лікування.

Ключові слова: нейрообменно-ендокринний синдром, діенцефалічний (гіпоталамічний) синдром, гіперфункція кори надниркових залоз.

Нейрообменно-ендокринний синдром (НОЕС) – порушення гормональної функції таких органів, як яєчники і надниркові залози, на тлі прогресуючого збільшення маси тіла і діенцефальної симптоматики.

Діенцефальний синдром (або гіпоталамічний синдром) – це симптомокомплекс, що виникає в результаті ураження гіпоталамо-гіпофізарної області, в картині якого є вегетативно-ендокринно-трофічні розлади.

Важливо зауважити, що відзначається подібність нейрообменно-ендокринного синдрому з хворобою Іценко-Кушинга, що протікає у легкій формі.

Нейрообменно-ендокринний синдром був виділений як окрема форма «післяпологового ожиріння» в 1970 році Володимиром Миколайовичем Сєровим, академіком, доктором медичних наук, професором, наукові роботи якого присвячені не тільки невідкладним станам в акушерстві та гінекології, а й гінекологічній ендокринології.

Пізніше було виявлено, що схожі клінічні і ендокринно-метаболічні прояви розвиваються не тільки після пологів і абортів, але і під впливом різних факторів, таких як стреси, нейроінфекції, операції, травми, не тільки в репродуктивному, а й у пубертатному віці у жінок, які не мали в анамнезі вагітностей. Важлива роль відводиться певним попереднім і сприяючим розвитку хвороби станам, пов’язаним з вродженою чи набутою функціональною лабільністю гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Патогенез НОЕС пов’язаний зі збільшенням синтезу і виділення β-ендорфіну і зменшенням утворення дофаміну під дією перерахованих вище факторів. Наслідком цього ланки патогенезу є постійне підвищення секреції кортиколиберину і пролактину.

За тими ж механізмами порушується секреція рилізинг-гормон гонадотропінів, унаслідок чого порушується і гонадотропна функція. У надниркових підвищується утворення глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів і статевих гормонів.

В результаті порушення гонадотропної функції в яєчниках порушується зростання і дозрівання фолікулів, розвивається їх кістозна атрезія, гіперплазія клітин теки і строми, формуються полікістозні яєчники.

Лікування нейрообменно-ендокринного синдрому, головним чином, має бути пов’язане з нормалізацією маси тіла. Найбільш часто зустрічається помилкою практичних лікарів є спроба стимулювати овуляцію на тлі ожиріння. Важливим у успіху лікування НОЕС є раннє виявлення захворювання на стадії функціонального розладу, ще до формування полікістозних яєчників.

У цьому випадку зниження маси тіла на тлі редукційної дієти та медикаментозної терапії, спрямованої на нормалізацію нейромедіаторної функції ЦНС, призводить до відновлення овуляторних менструальних циклів і фертильності.

Зниження ваги на тлі голодування у цій категорії хворих протипоказане, оскільки наявні метаболічні порушення призводять до втрати білка в процесі глюконеогенезу.

При ранньому виявленні та лікуванні нейрообменно-ендокринного синдрому прогноз дуже сприятливий. При пізньому виявленні НОЕС в пременопаузальному періоді збільшується ризик розвитку аденокарциноми ендометрія, серцево-судинних захворювань і інсулінозалежного цукрового діабету.

Література:

1. Сєров В. Н. Гінекологічна ендокринологія / Сєров В. Н., Прилепська В. Н., Овсяннікова Т. В. // Нейрообменно-ендокринний синдром (гіпоталамічний синдром, метаболічний синдром).

2. Дідів І. І. Національне керівництво по ендокринології / Дідів І. І., Мельниченко Г. А. – ГЕОТАР-Медіа.

Основні терміни: нейрообменно-ендокринний синдром, гонадотропна функція.

Нейроендокринні синдроми. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування

Симптоми нейрообменно-ендокринних синдромів визначаються ступенем і характером дисфункції гіпоталамо-гіпофізарної системи. Особливістю нейроендокринних синдромів є їх клінічний поліморфізм і тісний зв’язок з вегетативними, емоційними і мотиваційними порушеннями.

Численність функцій гіпоталамуса, їх залежність від нейротрансмітерного контролю, тісний двосторонній зв’язок з іншими структурами лімбіко-ретикулярного комплексу, його включеність у церебральні системи нейроендокринної, психовегетативної регуляції багато в чому визначають клінічний поліморфізм нейрообменно-ендокринних синдромів.

Труднощі в діагностиці при нейроендокринній патології в значній мірі пов’язані з необхідністю їх диференціювання з первинною ендокринною та соматичною патологією. Складною і часом нерозв’язною задачею є з’ясування нозологічної сутності нейрообменно-ендокринних синдромів.

Численні етіологічні фактори, які можуть призводити до органічної патології гіпоталамічної області (неопластичні і гранульоматозні процеси, дефекти розвитку, судинна патологія, менінгіти, енцефаліти тощо), вимагають клінічного аналізу відповідних нозологічних одиниць і параклінічних методів їх діагностики.

Слід підкреслити, що нейроендокринні синдроми як результат перерахованих поточних органічних процесів у ЦНС зустрічаються досить рідко.

У переважної більшості хворих з нейроендокринними синдромами, з якими найчастіше доводиться стикатися лікарям у повсякденній практиці, виявити органічне ураження головного мозку не вдається.

У цих випадках, мабуть, має місце конституційно обумовлений біохімічний дефект гіпоталамічної регуляції, який декомпенсує під впливом різних зовнішньо-середовищних факторів (гормональні перебудови, різні види стресового впливу, інфекції, соматичні захворювання, травми).

Зазвичай вдається виявити ту чи іншу нейроендокринну патологію у найближчих родичів цих хворих, ускладнення протягом пренатального і натального періодів. Крім того, нейроендокринні синдроми можуть виникати після емоційного стресу, на тлі психопатологічних розладів, під впливом фармакологічних препаратів, які впливають на нейрохімію мозку.

У ряді випадків конституціональної схильності до нейроендокринним проявам виявити не вдається. Подібні синдроми вкрай динамічні, зазвичай проходять після припинення дії несприятливих чинників, що їх викликали.

Виявлена провідна роль мозкових нейротрансмітерів у контролі над виробленням рілізінг- і пригнічують факторів гіпоталамуса дозволяє зрозуміти нейродинамічний характер цих нейроендокринних синдромів, в ряді випадків, можливо, і не пов’язаний зі стабільним вродженим біохімічним дефектом.

Слід підкреслити, що в формуванні клінічних проявів нейроендокринних синдромів відіграють роль не тільки локальні зміни в гіпоталамо-гіпофізарній області, а й порушення гіпоталамічних зв’язків з іншими структурами ЛРК.

В даний час активно триває вивчення нейрохімічної регуляції церебральних систем, відповідальних за нейрообмінно-ендокринні функції і формування біологічних мотивацій.

Роль біохімічних процесів в генезі більшості нейрообмінно-ендокринних синдромів змушує більш оптимістично дивитися на можливості їх терапії. Провідну роль у лікуванні починають грати препарати, що впливають на нейрохімію мозку.

Тривалі дослідження синтезу препаратів, що впливають на рилізинг-фактори гіпоталамуса, дозволяють сподіватися і на значні перспективи терапевтичних можливостей в недалекому майбутньому.

Нейрообмінно-ендокринний синдром (гіпоталамічний синдром, метаболічний синдром)

Різні найменування нейрообмінно-ендокринного синдрому пояснюються кількома причинами. Етіопатогенетично синдром обумовлений гіпоталамічними порушеннями. В останні роки більш чітко показані генетичні передумови до захворювання.

Особлива увага звертається на резистентність до інсуліну та роль надлишкової маси тіла в розвитку таких важких ускладнень, як інсулінонезалежний цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, інфаркти, інсульти.

При цьому зниження маси тіла нерідко веде до істотного клінічного поліпшення, а в ряді випадків – до одужання. У зв’язку з цим інсулінорезистентність і ожиріння як метаболічні прояви синдрому нерідко позначаються як самостійний метаболічний синдром.

Остання назва можна вважати прийнятним, однак обстеження і лікування хворих не може обмежуватися однією метою – зниженням маси тіла. У жінок набуває особливого значення відновлення репродуктивної функції та лікування гіперандрогенії.

Ця патологія характеризується порушенням гормональної функції надниркових залоз і яєчників на тлі прогресуючого збільшення маси тіла та діенцефальної симптоматики. Пацієнтки з нейрообмінно-ендокринним синдромом складають приблизно третину жінок з порушенням менструальної та генеративної функції на тлі надлишкової маси тіла.

Важлива роль відводиться певному преморбідному фону, який характеризується вродженою чи набутою функціональною лабільністю гіпоталамо-гіпофізарної системи, на що вказує наявність у родичів різних ендокринних захворювань, порушень репродуктивної функції, а також велика частота перенесених нейроінфекцій, інтоксикацій і інших захворювань. Ця патологія була відома як гіпоталамічний синдром, діенцефальний синдром пубертатного періоду. Залежно від етіологічних чинників і часу їх впливу на гіпоталамо-гіпофізарну систему виділяють пубертатну, постпубертатну та постгестаційну форму нейрообмінно-ендокринного синдрому.

Патогенез нейрообмінно-ендокринного синдрому

Патогенез обумовлений порушенням нейромедіаторної регуляції гіпоталамічної секреції рилізинг-гормону кортиколиберин і гонадотропінів.

Оскільки нейромедіатори відповідальні також за психоемоційні реакції, то порушення функції ЦНС завжди клінічно проявляється так званими діенцефальним (гіпоталамічними) симптомами: порушенням сну, апетиту, спрагою, запамороченням, лабільністю настрою, головним болем, гіпертензією тощо. В складних механізмах патогенезу беруть участь гіпоталамус, гіпофіз, наднирники, яєчники та жирова тканина.

Клінічна картина нейрообмінно-ендокринного синдрому

Клінічна картина характеризується порушенням менструального циклу на тлі прогресуючого збільшення маси тіла на 10-25 кг. Вік менархе не відрізняється від такого в популяції (12-13 років).

Відмітною ознакою постпубертатної та постгестаційної форми є вторинне порушення менструального циклу після впливу різних чинників. Порушення менструального циклу починається з затримок менструації, які стають все довшими.

При формуванні полікістозних яєчників розвивається олігоменорея та хронічна ановуляція.

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому

Діагностика нейрообмінно-ендокринного синдрому ґрунтується на даних клінічної картини і фенотипічних особливостей (порушення менструального циклу на тлі прогресуючого збільшення маси тіла, кушингоїдне ожиріння та «діенцефальні» скарги).

При трансвагінальній ехографії в разі тривалості захворювання менше 5 років виявляються мультіфолікулярні яєчники, при тривалості захворювання більше 5 років визначаються ознаки вторинних полікістозних яєчників (безліч фолікулів діаметром від 4 до 8 мм, розташованих дифузно або периферично).

Лікування нейрообмінно-ендокринного синдрому

Лікування представляє певні труднощі, оскільки відновлення менструальної і генеративної функції зможе функціонувати лише на тлі нормалізації маси тіла і метаболічних порушень.

Найбільш частою помилкою практичних лікарів є стимуляція овуляції на тлі надлишкової маси тіла. Важливим в успіху лікування є раннє виявлення захворювання на стадії функціональних порушень до формування полікістозних яєчників.