Як я завоювала свого чоловіка

Я ніколи не мала терпіння чекати першого кроку від хлопців, які мене приваблюють. Та навіть якщо й мала, то цього кроку не відбувалося. Ні, я не думаю, що перший крок повинен бути від чоловіка.

На кожному розі я всім кажу, що всі люди різні. Навіть топлю за цю тему і не піддаюся стереотипам. Все життя я робила перший крок до 23 років це не приносило ніякого успіху.

Я вже почала розчаровуватися у всьому цьому. Думала, може мій чоловік сам все зробить, а мені треба просто почекати?!У 2017 році я зустріла його. Він влаштувався працювати до нас в ресторан – кухарем, а я була адміністратором.

Градус його милості і разом з тим сексуальності просто зашкалював. Він випромінював неймовірну енергію, яка мене дуже вабило до нього. При будь-якому зручному випадку, я заходила на кухню, щоб їм помилуватися.

Пам’ятаю, як він іноді тягнувся через весь стіл за чимось і його сідниці …

мм…

даа, це подобається дівчатам.А ще, дівчатка вірять у всілякі знаки, доля і все таке. Багато років тому, мені ворожка по таро сказала, що чоловік у мене буде на 2 роки старший за мене.

Власне, Андрій, так його звуть, був рівно на 2 роки старший.Знайомий було ще й те, що я з дитинства дуже любила ангелів, колекціонувала статуетки ангеликів, різні крила і подібне. А у Андрія на руці побачила тату з крилами, тоді я зрозуміла, це доля!Ну і звичайно мені хотілося якомога швидше його “взяти на себе”.

Але ось невдача. Я дуже сором’язлива і перша розаговір не заводжу, а він, як з’ясувалося, теж!Довелося включати стратегічне мислення (як і завжди). Хитрим, жіночим способом я з’ясувала через колег про наявність у нього дівчата.

Та так, щоб ніхто не дізнався, що у мене є інтерес. Результати мене вразили! – У нього нікого немає! Немає нікого! – раділа я. Йдемо далі.

Довелося пограти у розвідника і підслухати його розмови з колегами, на даному етапі було корисно ВСЕ. З цією інформацією я пішла в інтернет. Мені потрібно було його там знайти.

Пройшло 5 днів. 5 днів зусиль і я його знайшла,він так ретельно шифрувався, що здавалося, що він взагалі ніяких стосунків не хоче, ні кохання , ні дружніх. Початок – Доброго ранку -написала я йому вконтакте в його вихідний.

– Добрий ранок – відповів він мені зі смайликами посмішки.Я видихнула. Фух, він не проти мене, а то вже закралися сумніви.

Ми спілкувалися на звичайні, повсякденні теми. І затиснувши всю волю в кулак я запросила його погуляти. Як думаєте, погодився?Він погодився і ми призначили зустріч.

Погуляли ми прекрасно, він звичайно бентежився, та й я не була впевненою людиною. Але все пройшло добре. Наступні кілька днів ми листувалися, звикли один до одного.

І я чекала…

чекала коли він мене запросить на побачення. Мого терпіння надовго не вистачило і я ЗНОВУ покликала його на побачення. Він погодився і ми знову чудово провели час.

А потім я ще і ще і ще кликала його на це чортове побачення. І вже почала злитися і сумніватися в його почуттях і відчуттях до мене. АЛЕ ж погоджується він на них не просто так, хіба ні? – смикала я цю думку в голові.

Ох, ці дівчачі загони. Минув приблизно місяць з дня першого повідомлення і у нас трапився скандал з цього приводу. Фух, з’ясували, що ми зустрічаємося.

Я зітхнула. Ще через місяць ми вже жили разом. І досі живемо вже четвертий рік, весілля у нас через 2 місяці.

Так, це я запропонувала й ініціювала. Ну і що? Геть стереотипи. Головне щастя і розуміння один одного.

До речі, на початку відносин я дізналася, що він працював в моєму улюбленому кафе 5 років тому, частенько там обідали. А називалося воно “Аngel”. Це не доля))Думаю, що люди різні і підходи до них повинні бути різними.
А як ви думаєте?